Переглядаючи виставку, захоплюєшся безмежною працездатністю, відчуттям краси наших експонентів. 

    Вишивка - один із давніх і найбільш розповсюджених видів мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою.

    Крім домашнього виготовлення вишивок, було ще й виробництво вишивок у спеціалізованих цехах та майстернях. Ще в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха - Анною. Там дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом.

    Основне призначення вишивки - прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин. Вишивали гловні убори - очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, рушники, килими тощо.

    Народна вишивка відзначається багатством і різноманітністю геометричних елементів (ромби, кола, хрестики, хвилясті лінії, горизонтальні знаки), зображенням тварин, птахів, рослин.

    В Україні налічується близько 100 видів вишивання (гладь, хрестик, низь, мережання тощо). Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом.

    Вишивка - це скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів українського народу. Зображення тварин, птахів, рослин, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх. Схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині є свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як першооснов всього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишити милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовистості дівчини.

   Нині вишивкою займаються на всій теритрії України. Лебединщина - не виняток. Ви переконаєтесь у цьому, відвідавши виставку "Вишивана доля краю"