Рівно за тиждень — 8 липня — охтирський живописець Сергій Іванович СТЕПАНОВ забирав із музею свою персональну виставку і при цьому зробив відразу аж два цінні подарунки для музею. Перший — картина «Грицько Запорожець (Характерник)» (2009 р.). Це полотно створене явно під впливом традиційної української народної картини «Козак Мамай», проте має певні відмінності не лише в назві, а й сюжетно-композиційно-колористичні.

Козак Мамай — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі. Козака Мамая називають найвідомішим козаком-характерником. Хто ж такі ці характерники? Характерник, химородник, ґалдовник («ґалдувати» = чаклувати) або заморочник (вмів напускати «морок» = туман, сон) — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який займався не лише ворожінням, а й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та фізичною підготовкою, про що існує ряд історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів.

Характерники були сильними чаклунами, серед здібностей яких — уміння зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, годинами перебувати під водою, ставати невидимим, гіпнотизувати, з'являтися в кількох місцях одночасно та викликати панічний жах у ворогів, що спричиняло панічну втечу їх із поля бою. Також такі козаки могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, неживу природу, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води. Уміли характерники і керувати погодою — розганяти хмари або, навпаки, накликати дощ. Сильний дощ міг зволожити порох, що робило вогнепальну зброю непотрібною. Також дощ міг перетворити поле бою на болото, в якому грузла важко-озброєна кіннота суперника. Характерниками ставали, як правило, люди з екстрасенсорними здібностями, зі схильністю до навіювання, гіпнозу, ясно-бачення, телекінезу чи телепатії. Офіційна церква звинувачувала характерників у чаклунстві.

За однією з легенд, першим українським суперменом і останнім козаком-характерником Запорізької Січі був Грицько із сороміцьким (тобто неблагозвучним) прізвиськом Ср..а. Очевидно, саме він і був зображений на народній картині, копією з якого є подароване полотно.

Окрім картини, художник Сергій СТЕПАНОВ подарував музеєві надзвичайно цікавий альбом — щедро ілюстрований каталог 5-ї Всеукраїнської виставки «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників», яка експонувалася взимку 2012 р. у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України в Києві. Проект «Україна від Трипілля до сьогодення…» існує, починаючи з 2004 р., у вигляді бієнале, тобто виставок сучасного мистецтва, що відбуваються раз у два роки. Нам заявляють: «Мы не дадим переписывать нашу историю!», тобто: «Мы фальсифицировали вашу историю на протяжении столетий не для того, чтобы вы её теперь возобновляли!». А проект «Україна від Трипілля до сьогодення…» якраз успішно реалізує свою головну мету — відновлення історичної пам’яті нашого народу, подальший розвиток в українському образотворчому мистецтві історичного і порівняно нового історіософського жанрів та стимулювання художників на створення високохудожніх творів, що правдиво відображали б українську історію від найдавніших часів до сьогодення.    

Кожна презентація проекту «Україна від Трипілля до сьогодення…» акцентує увагу на певній проблемі нашої історії. Бієнале 2012 року було присвячено 1160-літтю першої літописної згадки нашої держави Русі за князювання в Києві Аскольда і Діра (852 р. від Р. Х.), хоча тематичний діапазон експонованих творів був досить широким. У виставці взяли участь 148 художників, які представили 232 роботи (малярство, скульптура та декоративне мистецтво). Тематично вони охоплюють українську історію всіх періодів — від часів Кам’яної Могили, Трипілля, Київської Русі, Козаччини, періоду до 1917 р., Української революції 1917—1922 рр., періоду радянської окупації України (1920—1991 рр.), часу відновлення Незалежності до сьогодення (1991—2011 рр.).    

І останній цінний подарунок зробила 2 серпня гостя зі столиці Слобідської України — Харкова ¾ повноважний представник фонду Бориса Гмирі Олена Павлівна КАТМІСЬКА. Вона подарувала музеєві піаніно виробництва піано-форте-фабрики "Alexander Herrmann” (НДР, 1965 р.). А викладач музики Лебединського педагогічного училища ім. А. С. Макаренка Володимир Васильович ЛИС люб’язно погодився безкоштовно налаштувати його. Піаніно прекрасно «вписалося» в інтер’єр експозиційної зали № 2 музею.

Хочеться доземно вклонитися і подякувати усім дарувальникам за такі щедрі презенти! Сподіваємося, що всі дарунки так чи інакше прислужаться музеєві: і експозицію прикрасять, і стануть у нагоді в науково-дослідній роботі.

Володимир Іванович КРАВЧЕНКО,

директор ЛМХМ ім. Б. К. Руднєва