ЮРІЙ ШКРІБЛЯК — основоположник гуцульської різьби на дереві (до 190-річчя від дня народження) Про різьбярське мистецтво, яке сягає дуже давніх часів, писав іще галицький етнограф Володимир Шухевич у праці "ГУЦУЛЬЩИНА". За словами В. Шухевича, "Різьбярство могло зберегтися і розвиватися найбільше там, де були відповідні умовини до того", де "ремісник мав добрий матеріал", "легку руку" і де "сама природа виробляла у нього смисл до письма — орнаментального". Саме в такому Богом даному місці прийшов на світ Юрій ШКРІБЛЯК. Перші згадки про Ю. Шкрібляка знаходимо в публікації відомого адвоката і депутата Галицького сейму Теофіла Окуневського. Автор створив детальний і правдивий життєпис гуцульського різьбяра Юрія Шкрібляка, якого знав особисто, водночас висловив сподівання — передбачення щодо успіхів народного різьбярства з гір. Мистецтвознавці, спираючись на праці етнографа В. Шухевича, стверджують, що дід Ю. Шкрібляка Микола прийшов із Поділля. За твердженням професора Г. Грабовецького, не викликає жодного сумніву те, що різьбу по дереву і взагалі всі різьбярські роботи по гуцульських дерев’яних церквах виконували гуцульські майстри. У цьому можна переконатися, якщо порівняти різьблені речі гуцулів домашнього вжитку, зразки яких дійшли до нашого часу. Окремі гуцульські села спеціалізувалися на розвиткові тих чи інших ремесел. Так, за даними Інвентарю Косівської волості 1753 р., у с. Яворові крім бондарів, теслярів, ткачів існувало багато родин із прізвищем Шкрібляки. Це прізвище явно походить від назви інструмента "шкребло", яке застосовувалося при обробці дерев’яних виробів.
ШКРІБЛЯК Юрій Іванович (1822—1884) — гуцульський токар, майстер пласкої різьби на дереві, родоначальник родини різьбярів, класик українського різьбярства ХІХ ст. Він був першим відомим майстром художньої обробки дерева на Гуцульщині. Народився Юрій Шкрібляк у селянській сім’ї у квітні 1822 р. в селі Яворові нинішнього Косівського району Івано-Франківської області; все життя прожив у рідному селі. Його батько Іван, маючи невеличке господарство, займався бондарством. У сім’ї було вісімнадцятеро (18!) дітей. Юра був найстаршим сином, і всяка робота по господарству лягала на нього, особливо коли батько від’їздив на заробітки. Із юних літ він, придивляючись до батькової роботи, сам навчився робити барильця та інші посудини з дерева. Перші спроби в різьбі — зроблені самотужки пістолі, прикрашені різьбою та жируванням. Хлопцеві подобалася вогнепальна зброя, особливо оздоблена різьбою і металом. Він пробує сам виготовляти ложі для рушниць і прикрашає їх різьбою. Працює багато, щоденно, не чекаючи натхнення, щоб прогодувати родину. Саме середовище, в якому працював майстер, краса гір, давні традиції формували смаки молодого майстра. Вроджена спостережливість і цікавість допомагали йому в роботі, розпалювали вогник пошуків нових прийомів різьблення, вдосконалення на той час іще досить примітивних знарядь праці. Свої вироби він прикрашував «писанням» — пласкою й ажурною різьбою, геометричним орнаментом та «жируванням» — інкрустацією металом або мідяним дротом і баранячим рогом. Вироби майстра з тиса, бука, груші (баклаги, барильця, бочівки, ракви, плесканки, пляшки, чарки-«порції», тарілки, миски, ложки, ложкарі, хрести, чаші, свічники, свічники-трійці, сідлатерниці, куделі, кужелі, топірці, ложі для пістолів і рушниць, ціпки, порохівниці, табакерки, бербениці, сільнички, фірмаки, скриньки, черпаки, таці, ополоники, коробочки, пудрениці, полиці, сволоки, іконостаси, копилки та ін.) відзначаються оригінальною формою, вишуканою орнаментикою (у традиційному гуцульському геометричному стилі) й надзвичайно досконалим тонким технічним виконанням (за допомогою токарного верстата, доліт, різців, стамесок власної конструкції тощо). Одним із найбільших досягнень Юрія Шкрібляка в деревообробці є його власний винахід — точильний верстат, що дуже швидко набув популярності в цілому світі. 6 років молодий майстер віддає службі в цісарській армії (1844—1850). У 1850 р. Юра Шкрібляк повертається в рідне село, а в 1852 — одружується. Багато часу забирають господарські роботи, але він знаходить час для улюбленої справи. Юрій сам сконструював оригінальний токарний верстат, що полегшило його працю, а також допомогло урізноманітнити форми виробів, які в той час використовувалися в побуті. Свої вироби він оздоблював вишуканою плоскою різьбою, інкрустацією з баранячого білого і чорного рогу, мідного дроту, цвяшків з головками. Він поєднує в собі не лише талант художника, а й конструктора. Інструмент для роботи виготовляє сам, постійно вдосконалюючи його, чим поліпшує техніку різьблення, виробивши свій почерк, так званий "шкрібляківський різець". Юрій Шкрібляк образно відчував площину і форму предметів, із особливим чуттям умів продекорувати їх своїми орнаментами, що посилювало просторове сприйняття. Його вироби — це справжні зразки гармонії краси, матеріалу, техніки виконання. Дорога до мистецької слави була нелегкою. Однак очевидний талант майстра виявляється з особливою силою. Працюючи в межах традицій, Юрій Шкрібляк застосовував нові прийоми різьблення, сконструював оригінальний токарний верстат, створив різноманітні форми ужиткових виробів, удосконалив техніку різьблення та орнаментику. Геометричний, антропоморфний та рослинний орнамент у нього — це по-філософськи осмислена картина довколишнього світу. Його праці відзначаються простотою, тонкою, прекрасною різьбою, майстерним застосуванням елементів гуцульського орнаменту: кривульок, кучерів, сливок, колосків, крижиків, руж, ільчатого письма. Все це майстер надзвичайно вдало закомпоновував на поверхні предмета, і під його різцем народжувались чудові самобутні орнаменти. Він глибоко знав властивості кожної породи дерева, яке йшло в роботу, і тому природний колір, податливість деревини відігравали чи не найголовнішу роль у виборі форми художнього твору. Юрій Шкрібляк значно удосконалив техніку різьби і підніс її на високий художній рівень. Місцевий священик І. Кобринський і старші ґазди довірили йому виконати кілька церковних речей для Яворівської церкви. Цю роботу Юрій виконав на такому високому рівні, що відтоді його вважають найкращим Майстром. З року в рік зростає майстерність Ю. Шкрібляка. Його вже знають за межами Яворова. Він бере участь у чисельних виставках, які відбуваються в різних містах. Так у 1872 р. був учасником загальної виставки господарства і промисловості у Відні (Австрія), в 1877 р. — у Львові, а в 1878 р. — у Трієсті. Його роботи експонувалися також на виставках у Станіславові (1879), Коломиї (1880), Кракові (1887), Стрию, Тернополі, Одесі та інших містах. За участь у виставках у Львові, Трієсті та Коломиї — окрім медалей та дипломів, удостоєний цісарської нагороди в дукатах. Вироби Шкрібляка здобули визначне місце у світовому народному мистецтві.
Тонке відчуття форми, пропорцій, делікатність силуету, пластики художніх виробів у поєднанні з вишуканим декором, який вдало підкреслює форму виробу, надає їм шляхетності й особливої привабливості. Вроджене велике почуття гармонії яскраво виявляється в компонуванні узору, у співвідношенні окремих елементів із загальним рішенням композиції. У 1884 р. на Гуцульщині спалахнула епідемія тифу. Багато селян померло від цієї хвороби. На самий Великдень на 62 році життя відійшов у вічність і Юрій Шкрібляк. Львівська газета "Діло" так повідомила про смерть різьбяра: "Зійшов зі світа незвичайний талант руського народу, талант такий, що якби був мав можливість виобразуватись у своїй штуці, то безперечно приніс би був на весь світ славу руському імені. Був чоловік неписьменний, але з природи дуже інтелігентний, спокійний, відданий цілим существом своїм штуці. Все, що випускав із своїх рук, носило на собі знам’я довгої та тривалої праці, артизму та гармонії в композиції і викінченості". Майстер став зачинателем великого роду чудових майстрів різних видів народних ремесел. Основоположник гуцульської різьби на дереві Юрій Іванович Шкрібляк започаткував сімейну "Яворівську школу дерево-різьби". Наслідували та розвивали батьківські традиції його 4 учні — сини Василь (1856—1926/28), Микола (1858—1920), Федір (1859—1942) та донька Катерина. Вони були також видатними майстрами художньої різьби і талановитими продовжувачами батькової справи. Родинну справу видатного майстра продовжували його онуки Дмитро Шкрібляк, Юрій і Семен Корпанюки, правнук Василь Семенович Корпанюк, а також праправнуки Василь, Петро та Іван Корпанюки. На сьогодні понад 100 майстрів — це вихідці з родини Шкрібляків, котрі продовжують творчу спадщину свого попередника. Творчість народних майстрів яворівської школи художнього різьблення відзначається високою мистецькою і технічною культурою, чіткістю і ритмічністю орнаментальних композицій. Яворівські майстри, вихідці із бідняцьких селянських родин, володіли природним естетичним даром, що розвивався в процесі трудової діяльності багатьох поколінь різьбярів. Серед різноманітного асортименту різьбярських виробів яворівських майстрів зустрічаються й такі, що мають суто декоративне призначення. Нерідко подібні речі відігравали певну роль у художньому оформленні народних традиційних обрядів, побутових свят, весільних ритуалів. Пізніше деякі художні вироби, що раніше мали конкретне побутове призначення, у процесі історичного і культурно-економічного розвитку втрачали свою попередню функцію і набували цілком декоративного значення. Деякі з них ставали невід'ємними компонентами народного вбрання гуцулів (наприклад, традиційні гуцульські топірці й табівки). Яворівські майстри виконували різьблені прикраси в основному чистою, або, як її називають на Гуцульщині, «сухою» різьбою площинного геометричного характеру без інкрустації. Старший син Майстра Василь Шкрібляк збагатив традиційний гуцульський орнамент новими мотивами. Він оздоблював свої вироби площинним різьбленням та інкрустацією металом, бісером та різноколірним деревом. Його твори відзначаються оригінальністю композицій і тонким художнім смаком. На виставці робіт українських художників у Львові 1905 року його твори були високо оцінені художниками. Середній син Майстра Микола Шкрібляк оздоблював свої твори геометричними елементами орнаменту на «цьоканому» (подовбаному) тлі, а також інкрустував їх різноколірним бісером. Про творчість Ю. Шкрібляка та його синів відгукувалися видатні постаті України. Відвідавши виставку в Косові у 1904 р., перший Президент України Михайло Грушевський зробив такий запис: "Виставка була дуже інтересна і показала багатство гуцульського промислу, сього найбільшого артистичного кута не тільки України, а може й цілої Слов’янщини". Про виставку, організовану "Товариством прихильників української літератури, науки і штуки" у Львові, видатний художник І. Труш писав: "Усі вироби гуцульських майстрів були виконані на такому великому технічному та художньому рівні, що могли би конкурувати як не з найліпшими творами міського промислу — продукцією вишколених майстрів, то на всякий випадок з усякими творами найгарнішого паралельного артистичного промислу всіх народів". Про творчість Юрія Шкрібляка та його синів писали: А. Будзан, Р. Чугай, О. Соломченко, М. Моздир, М. Станкевич, Р. Горак, В. Грабовецький, М. Якібчук, І. Пилипейко, П. Лосюк, Б. Тимків та інші українські мистецтвознавці. Твори Шкрібляків зберігаються у різних музеях країни. Найбільші колекції їх знаходяться у Львівському музеї етнографії та художнього промислу і Львівському музеї українського мистецтва. Чимало робіт вивезено за кордон. Твори Юрія Шкрібляка зберігаються в музеях України, світу та у приватних колекціях. У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського зберігається понад 30 творів Майстра. Майже одночасно зі Шкрібляками працювала різьбярська сім'я Гондураків, яка також зробила чималий мистецький внесок у загальний доробок яворівських різьбярів. Представниками її були Петро Гондурак (1868—1928), Юрій та Іван Гондураки (перша половина XX ст.). Ось уже майже 200 років талант Юрія Шкрібляка не перестає дивувати і хвилювати усіх, кому дорога Гуцульщина. Творчість Майстра вивчається в мистецьких навчальних закладах. Його творчий доробок до сьогодні слугує великою школою для молодого покоління майстрів.
(При підготовці цієї публікації використано матеріали Вікіпедії — вільної електронної енциклопедії — та інших Інтернет–ресурсів)
Підготував В. КРАВЧЕНКО, директор Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва
|
