11 червня 2012 року виповнилося 125 років від дня народження Олександра
Порфировича Архипенка (1887—1964) — геніального українського й американського скульптора,
живописця і графіка. О. П. Архипенко — митець зі світовою славою, творчість
якого викликала справжню революцію в художньому середовищі початку минулого
століття і справила потужний вплив на розвиток сучасного мистецтва Західної
Європи й Америки. Один із основоположників модерних стилів у мистецтві ХХ ст.:
працював у стилях кубізму, абстракціонізму і конструктивізму; синтезував
живопис і скульптуру (скульпто–живопис); автор перших в історії мистецтв
інсталяцій — проектів, що перебували на межі образотворчого мистецтва,
інженерної механіки та дизайну («архипентура» — рухомий живопис).
Враховуючи
важливість постаті Олександра Архипенка для української культури, Верховна Рада
України постановила урочисто відзначити на державному рівні ювілейну дату
народження майстра, організувати тематичні теле- і радіопередачі, присвячені
життю та діяльності Олександра Архипенка та видати серію поштових марок із
зображенням скульптора.
Найперший і
найбільший революціонер у скульптурі ХХ століття народився у Києві в сім'ї
професора Київського університету, інженера-механіка й винахідника Порфирія
Антоновича Архипенка і Парасковії Василівни Мохової-Архипенко 30 травня (11
червня) 1887 року.
Архипенкові
судилося започаткувати низку напрямків світового мистецтва та, що надзвичайно
важливо, розширити межі сприйняття людиною навколишнього світу.
Розпочавши
навчання в Київському художньому училищі у 1902 р., Олександр був змушений його
перервати через власну участь у студентських заворушеннях, пов'язаних із
початком революції 1905—1907 рр. У 1906 р. продовжив навчання мистецтву у
Станіслава Святославського. У тому ж 1906 р. разом із Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. У цьому ж році переїхав
до Москви, де в 1906—1908 рр. продовжив освіту в Московському училищі живопису,
скульптури та архітектури.
Закінчивши
освіту в Москві, у 1908 р. 21-річний скульптор емігрував
до Парижа, де продовжив освіту в Паризькій школі красних мистецтв. У Парижі
Архипенко оселився в колонії художників «Вулик» (франц. «La Ruche»), де також жили художники — вихідці з України Володимир Баранов-Россіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там він познайомився з художниками П. Пікассо, А. Модільяні, Ф. Леже, А.
Годьє-Бжеско, Браком та поетом Г. Аполлінером. 1910 року він відкрив у Парижі
власну школу і, як перший кубічний скульптор, увів у скульптуру нові естетичні
елементи — моделювання простору, заглиблені форми і прозорість. Зокрема,
Г. Аполлінер захоплено писав: «Перш за все Архипенко шукає чистоти у формі.
Він виплеканий найкращими традиціями. Чари його творів — у внутрішній
гармонії…».
У 1910 р.
молодий скульптор здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт Італією, Швецією, Францією, Німеччиною, Чехословаччиною і в тому самому році відбулася перша персональна виставка Архипенка у німецькому
місті Гаґені. Із 1912 по 1914 роки Архипенко викладає у своїй
власній Школі мистецтв у Парижі. 1914 року переїжджає до Ніцци. 1920 року бере участь у ХІІ бієнале у Венеції, а вже всього через рік засновує власну Школу мистецтв у Берліні.
Черговий
життєвий етап Олександр Архипенко зустрічає у США, куди переїжджає мешкати у
1923 р. Тут він відкрив Школу пластики у Нью-Йорку (1924), викладав у Чиказькій
школі індустріальних мистецтв, університетах у Канзас-Сіті
та
Сіетлі. У 1920—1930-х рр. брав участь у художніх виставках в Україні, працював
над пам'ятниками Т. Шевченку, І. Франку, князю Володимиру Святому для парку в
Чикаго. 1934 року бере участь в оформленні українського павільйону на виставці в
Чикаго, де виставляє власні творіння.
Навіть
прийнявши американське громадянство, Архипенко продовжував вважати себе
українцем і не поривав зв’язків зі співвітчизниками. Скульптор підкреслював
свою етнічну належність, пишаючись своїм походженням. Усе своє життя Архипенко
сумував за Україною: «Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не
запалило в мені почуття туги за чимось, чого й сам не знаю». За свідченнями
очевидців, він до кінця життя не забував рідної мови. Він був Почесним членом Об'єднання Митців Українців
Америки (ОМУА) та дійсним членом Американської Академії Мистецтва і Літератури. За життя Митця відбулося понад 100 його персональних виставок, у тому
числі в Німеччині, Італії, Нідерландах, Франції, США. Найкращі музеї світу
надавали зали для його творів. Його вважали вчителем майстри світової
скульптури: Д. Манцу, А. Джакометті, О. Цадкін, Г. Мур, І. Кавалерідзе, Колдер.
Понад 1000 скульптур і малярських творів О. Архипенка увійшли до скарбниці
світового мистецтва.
…Коли 25 лютого
1964 р. Олександр Порфирович ішов до своєї власної майстерні, серце його
розірвалося. Похований він у Нью-Йорку, на кладовищі
Вудлон.
Архипенко — родоначальник
кубізму у скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте»,
1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Роботи Архипенка відзначаються
динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію,
увігнутість і отвір як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні
рухомі конструкції (серія «Медрано», «Танок», «Анжеліка», бюсти Т. Шевченка, І. Франка). Одним
із перших Архипенко почав використовувати експресивні можливості «нульової»,
наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою у скульптурі «Жінка,
що вкладає волосся» (1915). Він створив новий різновид рельєфної різьби —
так званий «скульпто–живопис» («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919),
відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий
механізм — «архипентуру» (1924) — рухому механічну картину, в якій вузькі
кольорові смуги утворювали дедалі нові й нові композиції. Реалістичні тенденції
знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів (1916, 1922) та портретів (Т.
Шевченка, 1923, 1933; І. Франка, 1925; диригентів В. Менгельберга, 1925; В.
Фуртвенглера, 1927).
Творчість
Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому
числі архітектури та дизайну у країнах Європи та Америки. Твори Архипенка
перевернули світові уявлення початку XX ст. про скульптуру. Саме Архипенко
вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції
скло, дерево, метал, целулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і
конструктивність, ліричність — основні якості його творів, які були високо
оцінені сучасниками — Г. Аполлінером, П. Пікассо, Ф. Леже, М. Дюшаном, Р. і С. Делоне, А. Родченко, П. Ковжуном, послідовниками і
дослідниками.
Олександр
Архипенко, за виразом відомого українського мистецтвознавця Святослава
Гординського, «далеко виріс поза межі українського мистецтва, змушеного
політичними умовами до неповно-цілого культурного життя і розвитку, але
одночасно він виводив українське мистецтво на великі світові дороги, в орбіти
загальнолюдських ідей і зацікавлень».
Архипенко, як
писав альманах українців Америки «Свобода», «був символом вічного оновлення,
вічного шукання в найглибших надрах людської творчої істоти тих форм, що
знаходять свій відбиток у господньому ладі цілого Космосу, з його вічно мудрими
законами тіл і форм».
А французький поет-авангардист
Блез Сандрар так охарактеризував мистецтво свого друга у присвяченому йому верлібрі
«Голова»:
Скульптура Архипенка
Перше яйцеподібне яйце
Воно тримається у пружній рівновазі
Немов нерухома дзиґа
На вістрі
Швидкості
Воно виходить
Із барвистих хвиль
Із кольорових зон
І обертається у глибинах
Голе
Новітнє
І тотальне.
Ім'я О.
Архипенка посідає гідне місце в шерензі Митців ХХ століття: А. Матісс, П. Пікассо,
Брак, Ф. Леже, К. Малевич. Проте твори скульптора не визнавали у країнах із
тоталітарними режимами — СРСР та гітлерівській Німеччині, де заперечувались
особиста свобода і незалежність індивідуумів, зокрема у творчості. А.
Луначарський називав О. Архипенка «шарлатаном». За часів панування нацизму
(1933—1945) його скульптури вилучали з багатьох художніх музеїв Німеччини. У
1940—1950-х рр. прізвище Архипенка було викреслене і з нашої культури і
донедавна в Україні було майже невідоме. В радянській історії мистецтв для
нього місця не знайшлося. Понад півстоліття ім'я Архипенка «офіційним»
мистецтвознавством замовчувалося в Україні так само, як імена К. Малевича, Б. Кандинського,
О. Екстер, Д. Бурлюка, М. Бойчука, а більшість робіт, які скульптор у 1930-х
рр. передав до українських музеїв Києва і Львова, на жаль, у 1952 р. було
по-варварському знищено «мистецтвознавцями у цивільному» під час чистки музеїв
«від ворожих експонатів». Ім’я Архипенка перетворилося на міф про свободу
творчості.
Нині твори О. Архипенка
мають за честь експонувати найпрестижніші музеї та галереї світу: Центр Помпіду
в Парижі, музей Modern Art та галерея Соломона Гугенгайма в Нью-Йорку, музеї
Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва, Москви, а також Національний художній музей
України у Києві та Національний музей у Львові. В пам'ять про О. Архипенка в
Києві встановлено пам'ятний знак у вигляді копії одного з його жіночих образів.
Знак знаходиться у відкритому атріумі бізнес-центру «Київ–Донбас» (вул.
Пушкінська, 42, біля пл. Л. Толстого). Ім’я Олександра Архипенка включене до
одного зі списків 100 знаменитих людей України.
(При підготовці цієї публікації
використано матеріали Вікіпедії — вільної електронної енциклопедії — та інших
Інтернет–ресурсів)
Підготував В. КРАВЧЕНКО, директор Лебединського
міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва
Жінка-1
Жінка, що розчесує своє волосся
Голова жінки
Блакитний танцюрист
Цар Соломон
